«Кіровоградська правда» теж фактично не акцентувала увагу на проблемах внутрішньо переміщених осіб. Фактично, цьому присвячено єдиний матеріал «Переселенець із Донецька відкрив екстрим – клуб», (майже 13000 знаків із понад 78000), який розкриває багато аспектів проблеми ВПО. Це теми – спілкування з новими друзями, втрата роботи та пошук нової сфери діяльності, навчання за новою спеціальністю, патріотичне виховання, формування людини у громадянському суспільстві, напр..:

Вадим Хрипливий приїхав у Кіровоград із Донецька торік у середині червня. Там він шість років працював у шахті машиністом гірничих виїмкових машин. Але мріяв про зовсім інше – хотів подорожувати і розвивати екстрим-спорт. Його історія успіху почалася разом із початком війни. Каже, війна вплинула на нього по-особливому – захотілося повністю змінити своє життя і здійснити мрії. Зараз Вадиму 27 і він може назвати себе щасливим. У Кіровограді він створив громадську організацію «Екстримал», керує екстрим-клубом «EKVITAS», вчиться у педагогічному університеті на тренера, відростив бороду і знайшов справжніх друзів.

Рубрикація статті виказує в автора гарного літератора, оскільки стаття побудована за чіткою художньою структурою (чого варті лише заголовки і їх послідовність:

1) Працював у шахті, але розумів, що це не моє покликання;

2) Війна підштовхнула мене до змін;

3) Я мріяв про свій екстрим-клуб;

4) Кіровоград важко було розкачати на екстрим;

5) Зараз у мене є екстрим-команда;

6) Уперше поїхав автостопом до мами на день народження;

7) Я змінився, навіть батько до мене серйозніше ставиться;

8) Я тут знайшов друзів, я тут знайшов себе), читається легко і сприймається на абсолютному позитиві:

Вадим зізнається, що повертатися на схід особливого бажання не має.

• Чи сумую я за домом? У мене там немає тих друзів і таких знайомих, яких я знайшов тут, – після недовгої паузи відповідає хлопець. – Там мене об’єднували люди, з якими мені доводилося спілкуватися на роботі. Тут же ж у мене такі люди, які мене розвивають і підтримують. У мене тут є кросфіт-сім’я. Друзі. 

Вадим не шкодує, що поїхав далеко від батьків, провів шість років у шахті, покинув і роботу, і власну двокімнатну квартиру у Красноармійську.

 – Тут я себе ліпше почуваю, – зізнається він. – У мене немає постійного заробітку, роботи, я не заробляю тих 5-6 тисяч, які я заробляв у шахті, але я такий щасливий, що це не передати словами. Якби я досі працював у шахті, то навіть і не замислювався б, щоб кудись поїхати. Я у захваті від свого життя. Я був багато де. Зараз головне не зупинятися, працювати і розвиватися.

Добре проілюстрований, з анонсом подальших дій і планів героя, олітературений матеріал створений автором із піднесенням, дає приклад того, як молода людина вибирає свій шлях у житті власноруч.