Перша людина, яка за десять днів з телеекрана зрозуміло пояснила, навіщо виходити на Євромайдан і що там робити - це Руслана Лижичко вчора в "ТСН. Підсумки".

9 років тому, студенткою, на Помаранчевому Майдані було за щастя просто бути, відчувати його серцебиття, свою причетність до великої справи. Тоді, крім себе самої, не було чого втрачати, тож ноги самі на Майдан несли. Нині, коли маєш родину, малих дітей, кожен крок у своєму - і вже не тільки своєму житті - доводиться ретельно обдумувати. Крім того, зважуєш, де будеш кориснішою для того ж волевиявлення: безпосередньо в епіцентрі подій - чи на робочому місці, спокійно працюючи, тим самим не дозволяючи обвалити українську економіку і паралельно докладаючи зусиль до об’єктивного висвітлення подій Майдану.

Отже, на запитання, чи треба виходити на Євромайдан, моя відповідь ствердна. Приїжджала туди за першої ліпшої можливості: коли мала ділову зустріч у центрі Києва, піднімалася на поверхню на пересадочній станції метро. Вдихала знайоме з юності повітря мирного волевиявлення. Воно пахне дровами з металевої діжки. Слухала, що кажуть людям зі сцени відомі і невідомі лідери повстання, гості Майдану. Дивилася в очі, уявляла загальне обличчя протестувальника 2013, порівнювала його зі збірним героєм 2004 року. З точки зору візуалізації – була краплею в народному морі, яке нині є символом небайдужості до власної долі, активної життєвої позиції. Саме тому Україна – не Росія і не Білорусь. Україна довго терпить, але їй не байдуже.

Лідери опозиції регулярно з піною біля рота закликали приходити до точок збору протестувальників і вже скоро дізнатися план дій, робити революцію, національний страйк і т.п. Але конкретики, відверто кажучи, було малувато. Що, як і навіщо робити – можна тільки здогадуватися. Руслана Лижичко, яка кілька діб прожила на Майдані, пояснила в ефірі недільного ТСН на телеканалі 1+1. Ось її фрази, які дають відповіді на ключові запитання:

Навіщо: «Поки ми будемо на вулицях – у країні будуть зміни. Майдан треба тримати, це пульс нашого волевиявлення»

 Хто: «Пішли додому, погрілися, попили чаю - солідарність і чергування. Це народна самоорганізація».

Як: «Не чекайте, що хтось прийде і скаже вам, що і де робити. Ніхто ніким і нічим не керує».