Київ сьогодні встав рано, якщо взагалі можна сказати, що він лягав. Всю ніч хлопці і дівчата, чоловіки та жінки, наші з вами співвітчизники тримали оборону коло Київської адміністрації.
Але сьогодні новий день. Люди, здається, вже у гарному настрої, принаймні до настання страшної ночі, коли Беркут вилізе зі своєї нори.
О другій годині дня, навколо монументу Леніна, точніше його залишків, вже чимала черга. Люди різного віку чекають поки працьовитий дядько з молоточком відіб’є від Іллічя кусочок, вручить їм, і гордо скаже: "Слава Україні! "
Нам заповітний шматочок ноги вождя дістався не легко, тільки з допомоги хлопаків, які стояли поруч. Доречі, очевидці кажуть, що падав він ефектно, жаль, що голову майже одразу кудись поділи.
Сувеніри придбали, можна підніматися на Майдан.
Доходимо до КМДА, бачимо залишки нічних барикад, стомлених, але позитивних і веселих людей. Хтось їсть, хтось прибирає "фортецю", хтось безперервно жартує. "Скоро Андрія",-сміється компанія протестуючих, натякаючи чоловікові в казці, що має виставлятися. Вони вже як одна велика родина, щеб пак, таке в ночі пережити…
У саму будівлю КМДА поки не пускають, в них санітарна година. Та коло входу вже назбиралося чимало людей: хто з цікавості хоче зайти, а для когось будівля вже стала другим домом.
На самому Майдані все по старому: сцена, усіяна як зірками та депутатами, так і простими людьми. Грають пісні, говорять гарні слова, підтримують моральний дух. Збоку стара добра ялинка, яка в націоналістичних прапорах та в плакатах з веселими написами виглядає гарніше, ніж минулорічна. 
Буквально на кожному кроці бочки, які гріють людей у цю холодну зиму, намети з гарячим чаєм з лимоном, бутербродами та іншим різним їдлом та маленькі секонд хенди з теплим одягом. Підходимо до одного з таких куточків добра. Чоловік наливає чай, жінки роблять сандвічі та розкладають солодощі по тарілочкам. Лунають націоналістичні гасла. Тихенько збоку підходить дідусь, не з пустими руками, за спиною в нього старенька кравчучка, набита їжею. Вручає свої гостинці волонтерам і йде собі. Чого тільки не приніс добрий Миколай: печиво, цукерки, ковбаски, українське сало, хліб. Всі, хто помітив добродія починають голосити: "Дякуємо". Він посміхається і тікає, бо йому головне не похвала, йому болить за Україну. В мене сльози на обличчі, і слова у голові: "Разом і до кінця!" 
Нагрівшись гарячим чаєм, йдемо далі. Нас перехоплюють два чоловіка і просять допомогти роздати наліпки. Ми без вагань погоджуємося. Через десять хвилин їх розбирають, беруть по декілька, хтось хоче дочці в Англію передати, щоб бачили що на Батьківщині робиться, хтось друзям в Канаду, хтось жваво обклеює свої курточки, хтось грозиться заполонити ними свій та сусідські під’їзди.
Після своєї волонтерської роботи нарешті потрапляємо у КМДА. Там дійсно чисто, санітарна година себе виправдала. Всередині багато людей, на другому поверсі міні нічліг. 
Виходимо з народного дому повні сил, мінус чотири нас не лякають, бо зігрівають гарячі серця і чай з лимоном.
Додому йти не хочеться аж ніяк, хочеться обійняти всіх цих людей, подякувати за їх мужність і моральну силу, дивитися в повні віри очі і бути завжди поруч.
РАЗОМ І ДО КІНЦЯ!
