Після того як майданним шляхом не було повалено режим – навіть уряд не відправили у відставку - лідерам опозиції і тим політикам, котрі відносять себе до опозиційних, уже зараз спало на думку розпочати президентську кампанію. Однак перше в цьому році Народне віче в Києві виявилось менш чисельним, ніж минулорічні акції. І все, про що наголошують політики сьогодні можна було зробити одним махом у вже минулому році, коли на вулиці столиці України вийшло півмільйона людей. Однак тоді ж розгубились усі: й влада, й опозиція, тим самим ( одні й другі) залишились вірними собі.
Потенційні кандидати в президентипочали мірятися рейтингами, шкала заміру поки що не виходить за рамки політичних штабів, однак декотра інформація все ж просочується. Про те, що Петро Порошенко постійно нарощує свою політичну вагу заради того аби впевнено взяти участь у президентських виборах говорять давно й постійно. А політологи в грудні минулого року, саме в дні протистоянь на Майдані в Києві почали говорити про Порошенка, як про завтрашнього… прем’єр-міністра України.
Зрозуміло, що все що робив Петро Порошенко задовго до Майдану то була довгострокова стратегічна гра. Результати різних соціологічних опитувань давали йому від 3% до 5%. Ніби - то й не дуже високий рейтинг, але якщо такий самий результат буде зафіксовано на майбутніх президентських виборах, то це стане хорошою стартовою площадкою для проходження його партії в парламент. Крім того, усі дії Порошенка посилюють мотивацію інших кандидатів у президенти вести з ним перемовини, оскільки на цих виборах вони можуть отримати в його особі або союзника, або конкурента.
Як виявилось, ідеологія не така вже й важлива. Адже яка різниця в ідеології, скажімо, «Батьківщини» та УДАРу? Саме до Порошенка можуть потягнутись ті, хто не знайшов собі місця ні в «Батьківщині», ні в УДАРі, люди із кола підприємців, середнього класу, котрі просто йому симпатизують, навіть чиновники можуть бути союзниками. Про Вінницю мова не йде – вибори до Верховної Ради все показали: Порошенко на 12 окрузі набрав свої 80%. Як голосуватиме округ сина Петра Порошенка, депутата Вінницької обласної ради – Олексія Порошенка – питання риторичне. Або, скажімо, після того, як Петро Порошенко разом із своїм колегою по парламенту, ще одним вінничанином – представником 17 виборчого округу Григорієм Заболотним добились перегляду справи мера Гайсина ( Вінницька область), колишнього бютівця Анатолія Гука, якому у вересні минулого року суд виніс вирок - сім років позбавлення волі з конфіскацією майна – як виріс рейтинг депутата, питання з того ж розряду. Після грудневого рішення Вінницького апеляційного суду мер Гайсина, хоч і під підписку про невиїзд, але все - таки повернувся на роботу. І вже сьогодні Порошенко може розраховувати на ту частину гайсинчан та мешканців району, хто був не згідний не те що з вироком суду , а й взагалі із появою такої справи. А це значна частина електорату Гайсинського району.
Окрім цього, знавці підкилимних інтриг найвищих ешелонів влади переконують, що президентське оточення постійно веде власну соціологію і вочевидь, напевне, дещо стурбоване рейтингом Петра Порошенка. Інакше, не переконував би Янукович при особистих бесідах Порошенка, аби той «пригальмував», мовляв, молодий ще, коли нинішній гарант відбуде другий термін (мається на увазі президентський), Порошенку буде лише 53 роки, от тоді і нехай іде в президенти. Не знаю, що з цього приводу думає Петро Олексійович, але розглядаючи перспективи кожного з опозиційних претендентів на українську булаву під призмою підтримки Європою та Америкою, знову ж таки в поле зору потрапляє саме він. Минулого тижня відбулась неформальна зустріч глав МЗС ЄС та заступника держсекретаря США Вікторії Нуланд. Україну на ній представляв, отримавши особисте запрошення, Петро Порошенко. А це означає, що окрім Кличка і Яценюка – між цими двома кандидатурами, схоже, Захід досі не може визначитись – там почали вивчати як гіпотетичного лідера України і Петра Порошенка. Цьому вочевидь посприяло грудневе соцопитування, за яким рейтинг Петра Олексійовича значно виріс, крім того політик сприймається електоратом, втомленим усіма політиками, як однаково рівновіддалений і від влади, і від опозиції.
Наразі протиріччя всередині опозиції ростуть з приводу єдиного, чи не єдиного кандидата. Водночас, зрозуміло, що завдяки нинішній своїй позиції Порошенко притягує для перемовин інших кандидатів у президенти.
Як просочилось із опозиційного оточення, Петро Порошенко мав розмову з лідером УДАРу Віталієм Кличком щодо перспектив 2015 року, зазначивши, що його цілком задовольнила б схема: «Кличко – президент, Порошенко – прем’єр». Але поки що ці пропозиції залишились без відповіді. Віталій Кличко взяв паузу. З одного боку Порошенка і політично, і економічно, порівняно з Кличком, можна назвати гуру. Тому, можливо, Кличко боїться опинитись у тіні гіпотетичного прем’єр –міністра Порошенка. А з іншого боку – жоден із опозиційних лідерів, у тому числі й Кличко не представили хоча б приблизний список ключових представників свого Кабміну, а тому бути президентом при не слабенькому дієвому прем’єру спокійніше для рейтингу президента всередині країни, ніж просто при недосвідчених номінальних одиницях. Ну хіба що, якщо боксер - чемпіон сподівається, що Європа й Америка розроблять йому план дій і допоможуть втілити; тоді так, з його боку все логічно.
Основне питання, яке варто було б озвучити опозиційним лідерам і власне також Петру Порошенку, чи вірять вони в перемогу опозиції на президентських виборах 2015 року? Якщо відповідь «так», тоді думка Петра Олексійовича щодо свого прем’єрства цілком зрозуміла – як не крути, а потрібно, йдучи на президентські вибори, мати свій політичний проект, хтось же має « в полях» на вибори працювати. Без партійних осередків і роботи на місцях ефективну кампанію побудувати неможливо. А за півтора роки до виборів у 2015 – му створити, або підняти до потрібного рівня свою «Солідарність» - майже не реальне завдання.
У принципі Петро Порошенко зміг би бути непоганим прем’єр – міністром і тоді вже на наступних виборах президента він точно став би гарантом.
Тішаться такими амбіціями й вінничани. Зрозуміло, своя сорочка ближче до тіла. Може, тоді для області хоч якісь преференції вдасться отримувати. Бо ж не забулось, як за попередніх депутатських каденцій у Верховній раді Петро Порошенко вибивав там якісь кошти для Вінниччини, але вони так і залишались на папері. І це робилося владою згори так цинічно й показово, що вінничани свою прикмету придумали, якщо гроші на потреби Вінницької області «вибиває» Петро Порошенко, значить не дадуть.
