Орієнтування на місцевості вже позбавлене смислу.
Подібних нашому, сценаріїв історичних змін немає у жодній країні світу, також навряд чи є багато випадків швидкості, з якою відбуваються ці зміни: те, що вчора було ніби - то реальністю, сьогодні – вже на звалищі історії. Ще 21 лютого чимало політологів вважали, що Янукович вже слабший, ніж був, але ще сильний. А наступного дня – 22 лютого – тиран перестав бути президентом, не знайшовши іншого виходу, як тікати з країни,а на території його резиденції проходять багатотисячні екскурсії .
Проте, розслаблятись дуже рано. Ще не всі зіграли свою гру. А тому не треба спішити, бо насправді, поспіх – це повільний рух без зупинки, й завжди перемагає витриваліший.
Наші загрози нам відомі. Наприклад, та ж відсутність чіткого бачення подальшого розвитку країни в тих, хто став біля керма держави; та хронічні внутрішні чвари.
Вияснення стосунків почалось у вінницького «Правого сектору» з ВО «Свободою». «Народна воля» дещо дистанціювалась від соратників по боротьбі з тиранією і діє самостійно.
«Правий сектор» звинувачує опозиціонерів із «Батьківщини» та «Свободи», що вони мають якісь домовленості з місцевою владою. Мовляв, як і в столиці, так і в області – політики домовляються, а справжні революціонери йдуть під кулі.
Ще вчора певною грою на випередження сприймався вихід із лав Партії регіонів політиків з орбіти все ще ( чи вже ні -?) голови Адміністрації президента Андрія Клюєва - голови вінницької облради Сергія Татусяка та нардепа Володимира Продиуса, а сьогодні усі ці орбіти вже не мають жодного значення. І Майдан вимагає не просто виходу із лав партії, а відставки перших осіб області.
Очевидно очікують на якийсь новий виток своєї гри депутати, котрі так і не змогли зібратись необхідним складом на останню сесію обласної ради, аби рішення про відставку спікера Сергія Татусяка та оголошення недовіри губернатору Мовчану було не революційним, а законним. Як вже повідомлялось, сесію не закрили, а голосування мають продовжити на наступному засіданні, і, як годиться – таємно. Хоча Мовчан не став чекати продовження сесії, а сам написав заяву про складання повноважень.
Власне, що підштовхувало бути впевненим у тому, що необхідно триматись за крісла – питання риторичне. Можливо, зрадницьке: якось воно буде?
Або ж вінницька верхівка все ще чекала призначення прем’єр –міністра та формування Кабміну. Як відомо, одним із кандидатів на цю посаду виставлено Петра Порошенка. Чи могла б зберегтись ця посада, за можливого призначення Порошенка, вже за екс - губернатором Мовчаном сьогодні однозначно ніхто не відповість. Але навряд чи. Адже особисті контакти для нинішнього Майдану – це не аргумент, а, навпаки, подразник.
Наразі, проходили якісь дивні чутки, що ніби-то розробляється сценарій, за яким Іван Мовчан може посісти крісло голови облради. Ця версія дещо абсурдна, бо не видно якихось правових механізмів для її реалізації. Однак вінницькі майданівці заявляють, що на посаду голови ОДА потрібно призначати голову обласного осередку Народного руху України Сергія Свитка. Як виявилось, Сергій Михайлович достатньо авторитетна постать у середовищі вінницьких активістів, бо йому пророчать і посаду голови облради. Мовляв, компромісна кандидатура, за яку може проголосувати більшість. Оскільки ще одна реальна кандидатура на посаду голови облради – лідер обласної організації ВО «Батьківщина» Людмила Щербаківська може під час голосування наткнутись на масовіший, ніж Свитко спротив «регіоналів».
Можливо, на Вінниччині вирішили, що і на цей раз вийде, як завжди, хитро по-вінницьки: якось переграють, передомовляться і все. Але ні! Так уже не буде. Тепер народ, активісти – рушійна сила всіх нинішніх змін - не дадуть цього зробити.
Та, водночас, найголовніше гідно втримати всі завоювання. Аби ситуація, доведена до крайнощів, не переросла в свою протилежність.
