На Тернопільщині все частіше траур.

Все частіше привозять зі Сходу труни з тілами загиблих за справжню незалежність України. Їх уже ніколи і ніхто не замінить батькам, дітям, коханим, дружинам. Їх вже ніхто не замінить і Україні, бо це справді її найкращі сини, її совість і честь.  Вони не запитували – «А чому це я?!» Вони відповідали – «Якщо не ми, то хто?!»

Натомість з сумом і гіркотою спостерігаю за іншими -  міцними такими хлопцями з рум”янцем на всі щоки, які продовжують «відриватися» під музику в кабаках. Навіть коли траур. Не схоже, щоб були хворі чи годувальниками багатодітних сімей. Та що там… Не так давно випадково підслухала розмову чотирьох таких здорованів, які обговорювали, як найкраще уникнути призову. Думаю, їм вдасться. При цьому вони і далі вважатимуть себе патріотами,  горлатимуть «Слава Україні!» та нап”ялюватимуть вишиванки на свята  і камуфляж «по приколу». А найгірше, що таких немало. І це вони тут залишаться замість кращих, «розбудовувати», так би мовити, нове життя. Але чи буде воно новим з такими? Чи зможе Україна вистояти без тих, найкращих? Господи, не забирай їх!