На старті – позачергові вибори до Верховної Ради України. І надії, що вони відбуватимуться за відкритими списками, по суті, вже не залишилося. У зв`язку з цим з сумом спостерігаю за підготовчими діями місцевого політикуму. Тернопіль – місто невелике, тут важко щось надовго втримати в таємниці. Врешті-решт, не особливо хтось і намагається щось приховувати, ну або може не виходить. В результаті вже навіть поверховий аналіз інформації з різних місцевих джерел дає зрозуміти, що нових облич ми у тих списках не побачимо або побачимо дуже мало. А закритість їх знову призведе до того, що «на хвості» у популярних серед народу політиків у нову Верховну Раду хто тільки не пролізе. До таких же висновків спонукає і поява на Тернопільщині цілої низки громадських організацій, доцільність створення яких чимось іншим, ніж стартом виборчої кампанії, аргументувати важко.

     Особливо ж турбує активізація колишніх «регіоналів», на яких тримався злочинний режим Януковича. Мало того, що вони створили партію-клон, так вони ще й перефарбовуються у різні кольори і розкладають свої «яйця» у всі можливі кошики, замість повного вмісту яких електорату покажуть лише «привабливий верх». Відтак головний законодавчий орган українського суспільства знову може виявитися таким, що не відповідає прагненням і сподіванням цього суспільства.

     Разом з тим згадую вибори 2012-го і те, яким нахрапом, приміром, пер до ВР на окрузі Тернопільщини один безпартійний ставленик Партії Регіонів. На його кампанію було кинуто шалені кошти плюс адмінресурс, але … він все-таки не пройшов. Очевидно, майбутній Майдан вже зароджувався в свідомості моїх земляків. Сьогодні ж, після стількох трагічних  випробувань, болісних переосмислень і духовних перемог, дуже хочеться сподіватися, що у свідомості тій відбулися вже незворотні зміни. І що вибори, які стартують, все-таки не відбуватимуться, «як завжди».