Час зараз такий, що, в принципі, не до шлягерів минулого. Однак про ювілей цієї феноменальної пісні тернопільським працівникам культури варто було б згадати. Її 40-річчя, до речі, відзначали прямим  годинним ефіром на Українському радіо, а не так давно «Квітам ромену» виповнилось вже рівно пів століття. Саме тим «Квітам ромену», шлягеру 60-70-х років, про які незабутній Володимир Івасюк сказав: “Якби не було “Квітів ромену”, то не було б і “Червоної рути”.

     Народжене влітку 1964-го дітище двох молодих тернопільських авторів – поета Бориса Демкова та композитора Владислава Толмачова – дуже швидко здобуло шалену популярність. Автори наважилися показати свій твір відомій солістці Укрконцерту  Валентині Купріній, коли та приїхала в Тернопіль з концертом. Співачці пісня сподобалась і вона взяла її у свій репертуар, через кілька місяців відбулася радіопрем”єра, відтак  “Квіти ромену” зазвучали скрізь – в концертних залах і ресторанах, по телебаченню і на танцювальних майданчиках, просто на вулицях і під час святкових застіль. Її слова і ноти друкували центральні газети та журнали, було виготовлено  спеціальну художню листівку з текстом, а у 1967-му всесоюзна фірма “Мелодія” випустила мільйонну (!) “Золоту платівку” . В тому ж році знаменита тоді  далеко за межами Тернопільщини Чортківська кондитерська фабрика почала випускати шоколадні цукерки з назвою “Квіти ромену”, а у Харкові налагодили виробництво одноіменних парфумів. Слава ж самого шлягера поширилась в буквальному розумінні на півсвіту.  

Пісня стала учасницею і навіть переможницею таких престижних європейських фестивалів, як “Зелена гура”, “Празька весна”, ”Золотий Орфей». Її включили у свій репертуар такі відомі тоді зарубіжні співаки, як Джордж Мар”янович, Радміла Караклаіч, Карел Гот, Лілі Іванова, Анна Герман. Вона зазвучала в  країнах Європи, Америці, Канаді, Австралії... Подібний  бум популярності пережила дещо пізніше хіба славнозвісна “Червона рута” Володимира Івасюка. А сам Івасюк під час зустрічі з композитором Владиславом Толмачовим щиро зізнався йому, що “Квіти ромену” були для нього «наче дороговказною зіркою в творчості і еталоном нової української естрадної пісні».

    Чого тільки не було в історії «Квітів ромену», простої української пісні про кохання. Навіть … звинувачення у антирадянщині! Якимсь анонімам, бачите, не сподобалися слова приспіву «Ти на мене чекай на хрещатій дорозі…», бо слово «хрещата» у них чомусь асоціювалося з релігією і ….бандерівцями. Вони накатали скаргу «куди треба», і потім лише вдалий збіг обставин врятував пісню від заборони і знищення записів, а її авторів – від жахливої в ті часи статті за антирадянщину.

        Хоч і рідко, але “Квіти Ромена” звучать і досі. Пісню знають, люблять  і пам”ятають люди кількох поколінь. А у мене вона викликає ще й сльози на очах, бо автор слів – мій дідусь, якого вже давно нема на цьому світі…