Вибори до ВРУ по мажоритарних округах, за ідеєю, задумані для того, щоб обрані нардепи могли відстоювати інтереси конкретних виборців, дбали за міста і села, представляти які їм пощастило в парламенті.
На практиці, як і майже все в Україні, пов’язане з владою і політикою, цей благий замисел перевтілився на корупційний механізм: хочеш стати народним депутатом – спочатку купи народ (іменований під час виборів гордим словом «електорат»), а потім «стрижи купони» (точніше, гривні та долари) у Верховній Раді.
Зрозуміло, за таких умов чесній, порядній і небагатій людині, яка бажає прокласти свою стезю в парламент, в цьому шоу для мільйонерів ловити просто нічого.
І, якщо в багатьох країнах вже склалися приховані для очей виборців порядки, коли багач проплачує виборну кампанію для бідного, але популярного політика, чим «чіпляє» останнього на своєрідний «гачок» і отримує згодом відповідні політичні дивіденди, то в Україні навіть така напівкорупційна схема не прижилася. Зважаючи на тотальну недовіру всіх до всіх, багатії самі прагнуть пролізти або в прохідній список рейтингової партії, або крокують до парламенту по «підгодованим» мажоритарним округам.
Правда, найбільші олігархи (такі як Ахметов, Коломойський, Фірташ, Пінчук) останнім часом воліють брати роль ляльководів, а не діючих нардепів, а один з олігархів (Порошенко) просто став президентом і депутатський мандат його вже більше не приваблює. Але «грошові мішки» рангом нижче не залишають своїх амбіцій. Для цього їм і потрібно збереження мажоритарної виборчої системи.
Пройшов до парламенту, а потім – по накатаній: створюється або «розкручується» вже створений фонд, куди під адміністративним тиском акумулюються зібрані з підприємців округу кошти, на які добренький нардеп «вирішує» проблеми своїх виборців. Зрозуміло, теж вибірково: благі справи робляться для лояльних людей або для підвищення лояльності тих, хто вагається. В цьому напрямку самим безпрограшним вектором є піар на допомозі дітям: фото усміхнених дітлахів поруч з політиком чи дітки, що крокують з подарунками від нього, великого, є найефективнішою політтехнологією.
До прикладу, раніше в місті Чугуєві Харківської області щороку 1-го вересня дітлахи отримували подарунки від доброго дядька Стьопи Гавриша. Тепер не один День знань не обходиться без подарункових наборів від добрішого Дмитра Шенцева…
Характерно, що жоден з нардепів, що пройшли за партсписками (звісно, за винятком самих «вождів»), у врученні таких презентів не помічений. Правильно, а навіщо паритися (піаритися) таким чином, якщо набагато ефективніше гроші заплатити партійним бонзам за прохідне місце у списку.
Так, в умовах, коли корупція стала одночасно й іржею, яка роз’їдає державний механізм, і приводним ременем, що руліть процеси в цій проржавілій машині, будь-яка система виборів до парламенту не буде бездоганною.
Але, повертаючись до наших баранів, вибачте, мажоритарників, наважимося дати рецепт. Ні, не їм, вони якраз свій рецепт успіху вже знають (див. вище: гроші – піар – влада – гроші), а виборцям: оцінювати діяльність нардепів потрібно не по лавочках, дитячих майданчиках і подарунках для дітей на 1 вересня, а за якістю та корисністю розроблених і прийнятих законів, які на системному рівні допомогли б підняти економіку і поліпшити життя в країні. Щоб лавочки спокійно і без пафосу встановлювали ЖЕКи, а батьки могли без матеріальних труднощів споряджати своїх діток до шкіл. Не чекаючи на милості від добреньких (за рахунок «подоїних» підприємців) нардепів-мажоритарників.
