#PIC1
Волинські медіа протягом тривалого часу сповідують очікувальну тактику стосовно висвітлення тих чи інших подій області та України загалом. Кожен новий крок у владних коридорах миттєво мультиплікується на шпальтах місцевих газет, транслюється ВДТРК однак незворушним правилом є виваженість формулювань щодо влади (якщо, звісно, це не опозиційне видання). А як же інакше? Видання, власником яких є трудовий колектив, у співвласниках - місцеві представницькі органи – ради, просто зобов’язані доносити нові порухи влади у контексті геополітичного вибору держави: Митий союз чи ЕС.
Україна впродовж останніх місяців живе цією подією, і тому будь-які матеріали на згадану тему потрапляють у топи відвідування.
Цього тижня, увагу привернула стаття про зустріч учасників регіонального засідання Всесвітнього економічного форуму, що традиційно відбувається у швейцарському Давосі, опублікована у газеті «Волинь-нова» (ЕЛЕКТРОННЕ ВИДАННЯ №1605 СУБОТА, 16 ЛИСТОПАДА 2013р), за авторством Станіслава КАРПІВА.
Слід зауважити, що у процесі підготовки першої сторінки газети звичайним явищем є абсолютна різноманітність матеріалів і заперечення зв’язку між соціальними явищами. Згаданий номер не став винятком. Складається враження, що цілісного характеру проблеми геополітичного вибору України в державі не існує, або ж такої проблеми навмисно не висвітлюють місцеві ЗМІ.
В статті трапляються уривчасті відомості про інтеграцію, пропонується достовірна інформація про європейськість державного курсу, однак результати такого підходу завжди однакові: нерозуміння, непоінформованість, десь апатія та байдужість читацької аудиторії. Розриваючи на шматки інформацію про важливу подію, вдається різко знизити вплив повідомлення або взагалі позбавити його будь-якого змісту. Так трапилося й у топовій статті про Виступ Президента України Віктора Януковича перед учасниками засідання. Ми тут знаходимо матеріал з якого можна зробити висновок: «Україна, обираючи політику зближення з Європейським Союзом, прагне зробити прагматичний вибір оптимальної моделі національної модернізації. Водночас об’єктивно зацікавлена у глибшій економічній взаємодії з країнами євроазійського простору, основою якої є стратегічні економічні інтереси». Тобто – йдемо, вже 23 роки у різні боки…
За загальною хаотизацією потоку повідомлення проглядається чітко навмисно сформований добір подій, про які автор, (чи автори) вирішив подати інформацію. Це було здійснено шляхом виокремлення з сукупності нового невеликої кількості таких фактів, які мають відповідати відомим чітко сформульованим критеріям.
Фактично Станіслав КАРПІВ сам або за чиєюсь вказівкою й визначив значущість фактів для громадян. Це давно вже не роблять самі волинські читачі.
У матеріалі проглядається ще один різновид маніпуляцій, а семе - конструювання повідомлення з неповних висловлювань або уривків. Так змінюється контекст, і з тих самих слів створюється зовсім інший зміст. Окремі частини повідомлення не є неправдою, але те ціле, що сконструював із них репортер або редактор, може не мати нічого спільного з реальністю. Це, виявляється досить зручно, коли Банкова веде перемовини на два боки і не відомо у який цього разу доведеться рухатися.
Виявляється у своїй геополітиці (якої як такої в України не існує, якщо тільки наш унікальний тягни-штовхай не обізвати українською геополітикою) Україна — має стати «міжцивілізаційним порталом» для країн Євроатлантики (США та ЄС) та Євразії (насамперед Росії і Китаю). А виконання цієї місії можливе за умови партнерських стосунків як з ЄС, так і з ЄврАзЕС, та гармонізації умов економічної діяльності в обох інтеграційних об’єднаннях.
Однією з умов успішної фрагментації проблеми є її сенсаційність, що є однією з найголовніших цінностей сучасних медіа і автор намагається подати тему Євразійства як сенсацію і єдиний месіанський шлях. Російські геополітики цю качку гойдають в українському геополітичному просторі, досить давно. Ще під час президентської кампанії, кандидат на посаду Президента, Арсеній Яценюк, у своїй програмі пропонував приєднати Росію до України. J Нагнітання ефекту терміновості різко збільшує маніпулятивні можливості. Оновлення інформації у волинському медіапросторі позбавляє її будь-якої постійної структури. Читачі просто не мають часу осмислювати та зрозуміти повідомлення, вже не кажучи про його критичний аналіз, оскільки воно витісняється іншими, ще новішими.
Наступного тижня, ми прямуватимемо до Митного Союзу, а ще наступного, якийсь професор політичних наук, на шпальтах волинських ЗМІ заявить, що єдиний стратегічний партнер для України – Китай, і так триватиме доти, доки український владний олімп не очолить група політиків, що поставлять Київ ні, не в центр Європи, а в центр України.
Отже, за допомогою таких «сенсацій» забезпечується фрагментація проблеми українського зовнішньополітичного вибору і здійснюється поділ інформацію так, щоб волинський читач ніколи не мав повного уявлення про саму подію. Під прикриттям «сенсації Євразійства» можна замовчувати важливі події, про які аудиторія не має знати. Для прикладу: про падіння ВНП , зубожіння та соціальний розподіл у суспільстві, відсутність чітких бачень, щодо розвитку держави та ін. На жаль, Сенсаційність – це технологія. Існують критерії підбору тих подій, які можна перетворити на сенсацію. В даному випадку учасники конференції в Давосі є інформацією, наданою для запам’ятовування волинянам хоча б на підсвідомому рівні. Якщо свідомість людини безперервно атакувати сенсаціями, спрацьовуватиме важлива функція підтримки необхідного рівня нервовості. Ця нервовість та відчуття безкінечної кризи дуже знижують здатність до критичного аналізу.
Що ми й спостерігаємо у нашому суспільстві останні 25-30 років.
Далі розбирати маніпулятивні технології у волинських медіа спробуємо через тиждень, а саме: на наступному тижні очікується результат щодо долі асоціації України з ЄС, ретушування пам*яті про Помаранчеву революцію, та багато іншого змістовного медійного контенту.
