Днями в Києві відбувся семінар «Державне фінансування політичних партій – як покласти край політичній корупції?», організований Центром політичних студій та аналітики за підтримки Фонду Конрада Аденауера та МФ «Відродження». На цьому заході обговорювалася Концепція запровадження державного фінансування політичних партій.
Взяти участь цьому заході мене спонукала необхідність знайти для себе відповідь на питання, яке інтригуюче стояло в анонсі заходу: Як запровадження державного фінансування партій дозволить зберегти мільярди бюджетних коштів? Адже, не буду приховувати, до цього семінару я досить скептично ставився до такої ідеї.
Однак вже після заходу моя думка змінилася в більш оптимістичну сторону. Поясню чому на прикладі кількох основних тез, відповідно до яких планується впровадження цієї ініціативи.
Концепція передбачає щорічне фінансування статутної діяльності партій і часткове відшкодування витрат на виборах
А тепер згадаємо, звідки беруть гроші на вибори і свою діяльність політичні партії? Переважна більшість лідерів останніх парламентських виборів так чи інакше фінансується олігархами, їх кланами, фінансовими групами і т.д. Відповідно після виборів «народні» обранці мусять відстоювати, в першу чергу, інтереси своїх спонсорів, а не народу. А, як показує і більш ніж 20-річний досвід незалежності України, і навіть найсвіжіший приклад боротьби одного відомого олігарха за одне важливе для держави підприємство, інтереси народу та бізнесменів часто різняться.
З іншого боку, якби олігархи не фінансували партії, то за що б партії могли працювати? Адже сам народ не має бажання давати свої гроші політикам, як це робиться, наприклад, у Німеччині чи тій же сусідній Польщі. Хоча мало хто розуміє, що в результаті ті кошти всеодно забираються з кишень кожного з нас.
Тому тут виходить як у відомій приказці: хто платить, той і замовляє музику.
В Концепції передбачені механізми контролю за партійними коштами і причини зупинки фінансування
Контролювати все можна буде завдяки впровадженню щорічного звітування партій перед спеціальним уповноваженим органом і зовнішнього незалежного аудиту їх діяльності. А причинами зупинки фінансування можуть бути: нецільове використання бюджетних коштів; неподання звітності про майно, доходи та витрати; отримання внесків і заборонених джерел у великому обсязі.
Як бачимо, механізмів контролю достатньо і вони є прозорими та дієвими.
Право на державне фінансування отримують партії, які на останніх виборах народних депутатів отримали 3% голосів виборців
А тепер згадаємо останні вибори, в яких брали участь молоді політичні сили, котрі не фінансувалися олігархами, а витрати на передвиборчу кампанію отримували від простих громадян, членів партій чи малого бізнесу. Могли вони подолати виборчий бар’єр, якби мали достатньо коштів на проведення передвиборчої кампанії і роботи виборцями? Думаю, так.
А чи є стимул у партій-переможців боятися за результати наступних виборів, якщо їхні конкуренти не можуть назбирати коштів навіть на передвиборчу кампанію? Думаю, ні.
Між іншим, як свідчать результати останнього соцопитування Центру Разумкова, проведеного з 6 по 12 березня, подолати 5%-й бар'єр на парламентських виборах, якби вони відбулися в найближчу неділю, змогли б три партії – Блок Петра Порошенка, «Самопоміч» та Опозиційний блок.
Багато хто може сказати: в простих людей зараз і так дуже складне фінансове становище, а тут ще й партії додатково фінансувати? В країні війна, а тут ще й партії додатково фінансувати? Так вони ж всеодно нічого для людей не роблять, все для своїх спонсорів.
Ну так може тоді дамо шанс і станемо разом спонсорами тих партій, які будуть відстоювати наші інтереси, а не олігархічно-кланові? Які прийматимуть рішення, що будуть на користь держави (читай – народу)? Які робитимуть так, що мільярди коштів йшли не в кишені олігархів, а витрачалися на поліпшення нашого добробуту?
Звісно, ризики, що державним фінансуванням можуть скористатися й олігархозалежні партії, залишаються. Але якщо не дати шанс іншим, то чи можна очікувати, що щось зміниться на краще само собою? Думаю, питання риторичне.
