Парижем у Вінниці називають Театральну площу в центрі міста. А привид, який бродить уже не один десяток років не кого іншого, як великого українського пророка – Тараса Шевченка. Сказати, що всі ці більш, ніж двадцять років тривають у Вінниці дискусії щодо місця встановлення пам’ятника Кобзарю – не сказати нічого.
Уже давно прогресивна спільнота світу оголосила про відзначення наступної весни ювілейних 200 років з дня народження Кобзаря, а Вінниця досі, заплутує мізки то минулорічним інтернет- опитуванням, то цьогорічним раптовим ударом – мовляв, уже все вирішено – пам’ятник є, місце визначено. Проблема переросла в конфлікт навесні минулого року і ось восени нинішнього його гострота знову пронизала єдиним питанням: чому? Хоча наразі дискутувати вже ніколи – треба робити.
У минулому році націонал – патріотичні сили разом з опозиційними партіями, в даному контексті це здебільшого стосується ВО «Свобода», були категоричними у вимозі встановити пам’ятник українському пророку на Театральній площі, зрештою, вона й реконструйовувалась саме для цього. Міська влада бачила інші, на її думку кращі варіанти. Це призводило до гострих конфліктів депутатів - свободівців з міським головою Вінниці Володимиром Гройсманом. Запропонована міською владою площа Стуса – абракадабра: як можна на площі імені одного видатного поета, де стоїть йому пам’ятник, увіковічнювати іншого. Ще одне місце, яке було в рейтингу влади - центральний парк обласного центру. Щодо цього місця, то вінницький козацький полк імені Івана Богуна заявив про безстрокову акцію протесту біля секретаріату президента, якщо пам’ятник поставлять на кладовищі. Адже саме в ЦПКіВ імені Горького лежать кістки репресованих. Ну, можливо, це і є підсвідоме бажання провладних упертюхів бачити пам’ятник Шевченку на цвинтарі. Проблема так і зависла у взаємних докорах, невизначеності та неприйнятті, аж до нинішньої осені.
І от нещодавно, несподівано для багатьох у мерії було представлено 500-тисячний подарунок від Фонду вірної соратниці екс-президента Ющенка – Віри Ульянченко – пам’ятник авторства двох львівських скульпторів під Музейну площу біля державного архіву. Своєрідний план «Б». На здивування багатьох: а що у Вінниці власних скульпторів немає - скептики припустили, що у своїх відкати не випросиш. Музейна площа – камерне місце і там запропонований варіант виглядатиме просто як один з експонатів.
Таке вирішення знову розбурхало патріотичну частину Вінниччини, яка вперта у переконанні, що пам’ятник має стояти лише на Театральній площі.
А письменник і член громадського оргкомітету Василь Кобець заявив, що конкурс серед проектів монументу Тарасу Шевченку на Театральній площі триває. Уже отримано чотири пропозиції архітекторів з інших регіонів України і в кінці листопада вони виставлятимуться на обговорення громадськості.
Першою реакцією національно – патріотичних сил Вінниці, опозиційних партій на загал була «бойова» готовність – вони оголосили громадянську недовіру міському голові Вінниці Володимиру Гройсману у відповідь на, як йдеться у заяві, «черговий антиукраїнський крок міської влади в наболілому питанні спорудження пам’ятника Тарасу Шевченку». Апогеєм цього революційного настрою мала стати безстрокова акція «Вінниці – українську владу», що означало б за висловом усіх підписантів заяви «початок усунення від керівництва містом В.Гройсмана і його команди, яка за духом є не українською».
Але пройшов майже місяць, пари випущено чимало, а гучність заяви стихла.
Як на мене, найкраще місце для великого Тараса у Вінниці – це площа перед мерією, там, де свого часу стояв пам’ятник Леніну. Але площа ця вже гарненько облаштована квітниками, алейками, лавочками, фонтанами – все по-європейськи. Зона комфорту. При бажанні мітингу, хоча б на честь памяті Шевченка, там не збереш.
До речі, у США сім президентів причетні до побудови пам’ятника Шевченку у Вашингтоні. Трумен був почесним головою комітету зі створення пам’ятника, Рейган входив до складу цього комітету. Ейзенхауер підписав закон про спорудження пам’ятника, Кеннеді допоміг реалізувати задум. А спеціальна заява президента Джонсона була вмурована в його постамент. При закладенні фундаменту використовувалась спеціальна історична лопата, якою користувались при спорудженні пам’ятників Лінкольну й Вашингтону в американській столиці.
Додати тут більше нічого, окрім того, що так і невідомо чи знайде своє місце після двадцятирічних поневірянь пам’ятник українському генієві у центрі України.
Коли був той рік, проклятий місяць і день, коли ми перестали пишатись, що ми – українці?
