Держава не тільки практично не працює в цій сфері, але й не дає працювати тим, хто хоче це робити. Так і ефективна для діток з обмеженими фізичними можливостями іпотерапія в Житомирі опинилась в глухому куті. Досить давно цим займається з власної ініціативи та власним коштом і коштом батьків хворих дітей, житомирянка Олеся Марчук, з якої в житті довелось декілька разів переткнутись. Однак хороша справа натикається не тільки на нерозуміння, але й фактичний опір місцевої влади, а виною тому наболіле "земельне" питання...

Про це і більше, у сюжеті місцевого видання 20 хвилин, на який довелось наштовхнутись сьогодні.

Машина бюрократії в Житомирі не дає лікувати дітей. Житомирянка Олеся Марчук за допомогою коней (іпотерапиією) лікує дітей з різними хворобами. Житомирська влада, хоч і розуміє потребу у даному методі реабілітації, але, землі для центру іпотерапії знайти не хоче.

Мама Аліна Кравченко уособлює усіх батьків, які вірять, що ДЦП - це не вирок для  дитини. Вони з доцьою Ангілінкою третій місяц ходять на іпотерапію: «Результат колосальний. Ми вже можемо і сидіти, і спину тримати і голову, стояти на конячці. У знайомих діти заговорили, і почали потроху ходити».

З народження Ангіліні поставили діагноз - ДЦП спастичний тетропарез: «Нам кажуть лікарі продовжувати займатися, бо бачать значні покращення.

Лікування конями як шанс на здорове майбутнє

 Вже біля п’яти років Марчук Олеся методом іпотерапії допомагає дітям з хворобами: ДЦП. аутизм, затримка розумового та мовного розвитку, гіперактивность та інші захворювання.

А зараз ще й додала до свого арсеналу метод канистерапії (лікування за допомогою спеціально навчених собак).

Іпотерапія — метод реабілітації, де основним інструментом виступає навчений кінь та комплекс спеціально підібраних вправ які пацієнт виконує верхи .

Про сприятливий вплив верхової їзди на хворих і поранених свідчать ще записи у працях античних медиків і лікарів Середньовіччя.

У XXI столітті вчені почали відроджувати  забуті рецепти  наших предків. Так було згадано,що, ще  давні целителі радили при неврозах  холодний душ, ходьбу босоніж та їзду на конях. В 5 віці  до н.э. Гипократ зауважував, що хворі  люди скоріш одужували вид физичних травмах,  якщо їздили верхи, а меланхоліки розлучуались зі своїми темними думками.

Розповідає Олеся:

«Ціющі властивості коней я відчула на собі, ще у дитинстві коли хворіла на астматичний бронхит та дисплазію лівого легеня. Тоді я інтуїтивно потягнулася до коней, ці граціозні, красиві та розумні тварини захоплювали мене. Я годинами могла дивитися на них крізь вікно Станішівської дитячої лікарні. Та одного разу таки вирішила піти та записатися у кінну школу. Цей вибір спочатку батькам не сподобався , але зрозумівши що я серйозно налаштована вони все ж дозволили мені займатися. Пів року я доглядала за кіньми, чистила денники, їздила верхи. Та ось коли мені довилося знов проходити комісію, лікарі були дуже здивовані, що замість прогнозованого погіршення стану я одужала.  Оскільки замість інгаляцій сальбутамолу я дихала випаровуваннями з конюшні, а замість того щоб сидіти у теплі та незастужуватись  я у будьяку погоду бігла до коней та їздила верхи просто неба.

Пройшло багато часу я закінчила університет,народила дітей, та зіштовхнулася тією ж проблемою, але вже на своїх дітях. Тоді я згадала, що мене колись вилікували коні та привела своїх дітей на конюшню. Там почала робити з ними дихальну гімнастку на конях, садила їх дихати у денник, та поїла їх кобильїм молоком. Рівно через тиждень мої діти повністью одужали без антибіотиків та інших ліків. Тоді я вирішила дізнатися які ще лікувальні властивості мають коні та дізналася про іпотерапію.  Зрозумівши щоце саме те чим би я хотіла займатись я вирішила організувати центр іпотерапії.».

Сьогодні іпотерапевт, психолог, соціальний педагог, каністерапевт, член Міжнародної Асоціації Іпотерапевтів. Олеся Марчук має 4 сертифікати Тбіліської Медичної Академії ім. Шотадзе, сертифікат Севастопольского гуманітарного університету ім. Вернардського і щороку підвищує свою кваліфікацію. Її запрошують як спеціаліста міжнародного рівня працювати в столицю і закордон, а вона бачить за собою відповідальність допомогти житомирським дітям.

Наша Україна та її бюрократія

Вже кілька років Олеся Марчук та Ольга Маньковська оббивають пороги різних органів влади з проханням виділити їм землю для центру іпотерапії «Триумф»: «У нас пройшли реабілітацію більше сотні діток і ще багато стоять у черзі. Доступність реабілітації приваблює не тільки Києвлян а і Росіян. В порівнянні з Києвом ми займаємося за символічну суму, адже я маю сплачувати за оренду та утримання тварин. Зимою ж під відкритим небом важко займатися. Мороз, сніг та холодний вітер є перепоною для проведення регулярних занять. Це впливає на терапевтичний ефект», - переймається Олеся.

Землі нема?

Центр іпотерапії “Тріумф” знаходиться за межами міста. Журналісти «20хвилин» діставались в Станишівку більше години: безрезультатно чекаючи 30 хвилин на 55 маршрутку, замерзлі ми пішли на 104. Зранку цей напрямок є вкрай актуальним і треба не лише дочекатися транспорту, а й зуміти знайти там хоча б стояче місце.

Від зупинки Станишівки ми пройшли метрів триста в бік селища. Майже біля дороги клаптик землі і конячка, яка для багатьох батьків стала останньою надією лікування дітей.

Благодійний фонд «Берегиня Полісся» навіть спонсорів знайшов, але залучити їх не може. Для розвитку центру потрібні документи на землю. За чотири роки у Лесі назбиралася ціла папка паперів про неможливість надання землі і десятки обіцянок вирішити питання. «Олеся професіонал. Вона народилася і живе в Житомирі, то чому вона має кудись їхати і залишати цих мам і діток на призволяще? Вона старається, добивається, але терпець може увірватися. Поки молода вона займається у холод і спеку. А що буде далі? Є меценати, які цінують роботу і готові давати гроші на розвиток, щоб займалися реабілітацію дітей міста та області. Але немає землі. До кого ми вже тільки не зверталися», - розказує Ольга Маньковська.

Історія відписок

Шукати розуміння доводиться вже три роки. На перше звернення влітку 2011 чиновники, певно знущаючись, розповіли пані Ользі що таке «іпотерапія», і що в підпорядкуванні управління охорони здоров’я в міськраді  відсутні санітарно-курортні заклади.

Весною 2012 року у головному управлінні держкомзему області порадили звертатися з клопотанням в Іванівську сільську раду. Потім були звернення, обіцянки і відписки від губернатора Сергія Рижука, заступника голови Житомирської ОДА Ярослава Долгіх. Заступник голови обласної державної адміністрації Микола Дейсан став ще одним обіцяльником, який зобов’язувався розглянути все по закону.

Земля все пустувала. Потік знедолених діток зростав.

На початку 2013 року фонд «Берегиня Полісся» продовжував шукати розуміння у губернатора, мера, голови громадської ради, потім звернулися до опозиційних депутатів.

Замля є, волі нема

«Вони безрезультативно ходили по різним інстанціям. Як депутат я написав заяву в обласну, міську, районну ради. У відповідях вони лише один на одного посилалися. Водночас, на сайті міської ради вказано, що є вільні земельні ділянки», - пояснює абсурдність ситуації депутат обласної ради Дмитро Кропачов.

На думку Кропачова вихід є, але немає політичної волі і людського розуміння: «На засіданні комісії з охорони здоров’я я пропонував створити комунальний обласний заклад, який би міг би самофінансуватися. Кажуть, що це неможливо через відсутність ліцензії. Там ніхто не шукає вирішення, а лише “відмазки” і відписки. Втім ми не збираємося здаватися, адже ці дітки з різними діагнозами мають право на нормальне життя, і якщо єдиний їх шанс - це вправи на конях Олесі Марчук, то його не можна упускати».

Влада все чекає на пропозиції

В обласній раді ж стверджують, що представники громадської організації якось не дуже зацікавлені у вирішенні цього питання. Перший заступник голови обласної ради Володимир Арешонков все ще чекає на конкретні пропозиції від громадської організації: «Якщо вони бачать, що є ділянки, які їх влаштовують, то ми чекаємо звернень. Це від них залежить коли буде вирішене питання. Вони до нас не зверталися. Я щось не бачу варіанту центру міста. А що там є вільні ділянки?», - запитує чиновник.

Заступник голови обласної ради Михайло Чигир розповідає більш позитивніше про вирішення питання: «Мова йде за земельну ділянку, але ж це не функції обласної ради, а більше міської. Вони їм відмовили, але сьогодні є пропозиція щодо території ботанічного саду агроуніверситету. Ми розглянемо це питання разом з керівництвом університету і  громадською організацією», - говорить депутат.

У свою чергу голова громадської ради при облдержадміністрації Леонід Антонюк пояснює складність питання недосконалістю законодавства. За його словами виходить законодавчий колапс: “Для виділення земельної ділянки має бути пакет документів. Для того, аби виграти якийсь грант, має бути акт на землю, проектна документація та дозвіл на початок будівництва. Дітей потрібно лікувати - це наше майбутнє. На це повинна бути воля мера, губернатора. Держкомзем не врегулював порядок видання земельних ділянок. До початку 2012 року органи місцевої влади могли надавати землі, а зараз - ні».

В Америці центрів іпотерапії тисячі. Там вони дають шанси на здоров’я та повноцінне життя. В Україні ж діти з хворобами залишаються сам на сам, бо у нас обмаль таких закладів і відповідно вартість послуг доступна далеко не всім. Наша ж житомирська влада замість того, аби показати приклад на всю Україну, ігнорує болі батьків та займається формальними відписками.

Мама Аліна Кравченко споглядаючи за ситуацією з середини, каже що за меркантильними буднями, люди перестали бачити людські речі. Вона впевнена, що чиновникам складно зрозуміти чужу біду і біль матері, яка має надію на здоров’я дитини: «Поки ми не об’єднаємося ні ми, ні наші діти не мають майбутнього. Горя не зрозуміти, доки воно не торкається безпосередньо».

За матеріалами: 20minut.ua