Новини

Після того, як 9 вересня представник ОБСЄ з питань свободи ЗМІ Дуня Міятович заявила, що законопроект про громадське телебачення потребує доопрацювання, дискусії щодо долі цього досі незаповненого сегменту медіа простору тривають. Олександр Чекмишев, д.н. із соціальних комунікацій, керівник моніторингових проектів Асоціації «Спільний простір» прокоментував  це так:

"Представник ОБСЄ з питань свободи ЗМІ Дуня Міятович мала для своєї заяви, про яку повідомили у її прес-службі,  вагомі підстави. Насамперед йдеться про пересторого паралельнго існування в Україні державного і суспільного мовлення. За таких умов останнє, навіть якщо воно швидко буде створене,  може стати імітацією.

Це не лише суперечить європейським стандартам свободи слова та свободи ЗМІ, це підміняє саму суть суспільного мовлення, його місце і роль в інформаційному просторі країни. Для будь-якого суспільства, що називає себе демократичним, нормальним є наявність суспільного та комерційного телебачення.

Перше передовсім є втіленням соціальної місії журналістики. Друге надає інформаційні послуги і водночас заробляє на цьому. Перше прагне задовольнити усі, найдрібніші сегменти національної аудиторії. Друге намагається зробити свою аудиторію якомога одноріднішою і ширшою на принципах рейтинговості. Паралельне існування першого і другого створює баланс, який, у свою чергу, є запорукою інформаційної стабільності і справжньої, а не декларативної інформаційної безпеки.

У комерційного мовника джерело фінансування завжди одне – реклама. У суспільного способи фінансування можуть бути різними – абонплата, відрахування з реклами комерційних мовників, обмежена реклама і навіть держбюджет.

Переважна більшість експертів свого часу дійшли висновку, що в Україні запровадження абонплати на першій стадії створення суспільного мовлення недоцільно. Потрібна інша схема, яка, зокрема, перед балада б і часткове бюджетне фінансування.

Коли ж уявити, що крім комерційних мовників, паралельно існують ще два, один із яких називається суспільним і фінансується державою, а інший – державним і також бюджетним, – виходить абсурд: ми створимо дві, структури: одну відверто державну, іншу – приховано. Це не лише спотворить ідею суспільного мовлення, але й створить несправедливий тиск на комерційних мовників, який змусить їх виживати в умовах, коли з ними конкуруватиме система телеканалів, фінансована за рахунок платників податків".