Я сьогодні, як і тисячі, а, може, мільйони українців вистояв щонайменше три сорокахвилинні (у середньому) черги: на маршрутку, у крамниці, щоб дізнатися, що "тьєрмінал дліа картачєг ніработаєт", а потім - до банкомату, де люб'язна залізна фіговіна мені пояснила, буцім "ваша апірацийа ні можит бить завйєршена".

Утім, я не шкодую. Я ладен утратити на місяць не лише можливість банально прогодувати себе (бо на картці гроші є, а готівки - катма) чи то дістатися дому, щоб узяти бодай якусь готівку з заначки ("завдяки" незаконному рішенню КМДА я застряг поза домівкою і гадки не маю, як туди повернутися). Я ладен на більше.

Сотні загиблих душ. Сотні мертвих синів і дочок України винятково через те, що тут - у їхньому Краї - панує душогубська тиранія.

У попередніх абзацах забагато дужок... але без дужок в Україні нічого не вирішується.

Ну от, приміром. Захарченко (муд*к) дав дозвіл правоохоронцям (читай - силовикам; про правоохоронців ітися тут уже не може) застосовувати проти мітингуальників (людей) вогнепальну зброю (знаряддя вбивства).

Або ж: Крим (територія кримських татарів, до яких ми - українці - ставимося з повагою) хоче (читай - змушений) відділитися від України (читай - потрапити під черговий російський гніт) через розум (тупість) тамтешніх (як і тутешніх) владоможців.

Текст читається складно, згоден. Але чи легко нині читати будь-який інший текст, який стосується Києва, України?.. Котрий стосується МОЇХ побратимів, полеглих од рук нелюдів та невість ізвідки привезеного зброду?

Ні.

Припиняймо читати. Починаймо діяти!