Рік тому кожен із нас без перебільшення змінився раз і назавжди. Майдан перетворив українців на геть інакшу націю, що почала мислити та діяти якісно по-новому. Втім, заради цього своє життя поклали сотні, тисячі найкращих із-поміж нас, яких уже ніколи не повернути... Здається, це все відбувалося лиш учора.

Кров, сльози, можливо, розпач та чорні стрічки, але на противагу їм нестримна жага до перемоги, взаємопоміч, палка самопожертва заради найвищої цінності для кожної нормальної людини - Української Держави.

Минув рік. Помінялося, здається, геть усе довкола: і світогляд, і ставлення до Батьківщини, і життєві цінності народу. Також одна влада змінила іншу, нахабно "виїхавши" до годівнички на кістках Небесної Сотні... А що, хіба я не правий? Давайте, врешті-решт, завдамо собі клопоту тверезо дивитися на речі!

За цей триклятий рік "вєжлівийє люді" встигли вкрасти Крим і розпочати війну на Східній Україні, відбулися аж цілих двоє виборів, а гривня й далі продовжує долати все нові й нові антирекорди. Звісно, сталося ще чимало різних більш і менш важливих подій, однак не на стільки суттєвих, щоб про них довго пам'ятати.

Не знаю, як хто, а я вельми вагаюся, як же назвати нинішню днину - святом чи днем пам'яті...

З одного боку, таке патріотичне зрушення нації в цілому та метаморфози кожного окремого її представника зокрема (якщо, безумовно, нехтувати люмпенів, маргіналів та інших "гопніків") призвело до переосмислення шляху, котрим мусить крокувати народ надалі. Навіть не до переосмислення, а до визначення цього самого шляху.

Із боку іншого, за наші жертви ніхто й дотепер не поніс справедливої кари. Всі немов умент забули про потребу знайти винних і гідно помститися їм за мертвих, яких, на жаль, із кожним днем дедалі більшає. Наші політики домовляються домовлятися, західні - весь час "висловлюють стурбованість", а рідний державний апарат навіть в умовах глибокої потреби продовжує діяти винятково на самозбагачення - дарма що нині кожен привласнений долар є нічим іншим як життям одного з наших солдатів на війні.

Чиновникам вистачає нахабства красти так, як вони це робили і до Революції Гідності. Політики точнісінько так само дурять людей. Невже, чорт забирай, навіть епохальні події не змусять деяку частину українців стати нарешті гідними того, щоб зватися українцями?..

Та навіть попри все це ми вже не будемо мислити так, неначе є отарою овець, яка сліпо валить усім скопом туди, куди завгодно "царю-батюшкє". Ніколи більше. І на цій священій крові, на спомині про трагічні події минулого року виросте нове покоління, котре, підрісши та зміцнівши, "спитає з нас" за все те, що ми дозволяємо собі чинити сьогодні.

Я дуже хочу в це вірити...