Події на Євромайдані з 10 по 11 грудня без сумніву увійдуть до підручників історії України. Це була епічна ніч. Ніч боротьби мирного Добра з тупим, демоністичним, озброєним та сповненим ненависті Злом. Ніч, про яку можна говорити, вживаючи слова «втручання вищих сил», не побоюючись, що це буде занадто поетично або наївно. Бо щось таки зупинило Беркут, який темною навалою вже був вдерся на Майдан Незалежності та оточив декілька сотень тих людей, які залишилися там. Вперше за сотні років церковні дзвони у Києві сповіщали не свято, а наступ ВОРОГА. Цим ворогом були ті, хто мав би за гроші людей захищати тих же людей, охороняти їх спокій. І той, хто зачаївся у своєму лігві у Межигір’ї, здатний віддавати наказ вбивати своїх громадян і водночас боючися віддавати такий наказ, бо точно знав, що інші громадяни після цього прийдуть по нього. Ця ніч закінчилася зорею перемоги Добра.
Але ця ніч також була вражаюче яскравим прикладом того, як протягом кількох годин президент країни Віктор Янукович перетворився з повноцінного суб’єкта зовнішньополітичного переговорного процесу на парію та узурпатора.
Які причини такої самогубної поведінки Януковича, що так блискавично призвела до його зовнішньої та внутрішньої ізоляції? Чому, попри заклики й попередження віце-президента США Джо Байдена, заступниці держсекретаря США Вікторії Нуланд, Верховного Комісара ЄС Кетрін Ештон, Президента Литви Далі Грибаускайте, міністра зовнішніх справ Німеччини Гвідо Вестервеллє, а також прохання й вмовляння трьох колишніх українських президентів, через декілька годин, о першій годині ночі, силовики пішли на штурм Майдану? Відповіді на ці питання може дати лише сам Янукович. Але що ж лежить на іншій чаші ваг, якщо людина, розуміючи про неминучі й жахливі наслідки щодо своєї репутації, все ж таки віддає наказ знести Майдан?
Наступ Беркута транслювався у живому ефірі. Український 5 канал, який через Інтернет дивилися українці та усі інші люди в усьому світі, вів безперервну трансляції подій. Через Інтернет також можна було дивитися Громадське ТБ – беззаперечну «бомбу сезону». За нью-йоркським часом була ще шоста година вечора, - час початку вечірніх новин, primetime. Кращої картинки годі було й уявити. І західні канали не забарилися. Живі включення вночі за Києвом робили CNNта Euronews. Євромайдан став breakingnewsна BBC, й топ-новиною на вебсайті Корпорації. Безперервну трансляцію подій на Майдані вів вебсайт міжнародного часопису VICE, що розташований у Канаді. Практично всі головні американські та британські газети підхопили естафету, зробивши Київ центром світових новин на зміну нещодавно померлого Мандели.
Американські та європейські дипломати реагували паралельно розвитку подій на головній площі Києва. Міністри закордонних справ Швеції Карл Більдт та Литви Лінас Лінкявічюс першим «відстучали» у своїх Твіттерах: Більдт – «слідкуємо за подіями на Майдані в даний момент з глибоким занепокоєнням», Лінкявічюс – «Беркут виштовхує мирних протестувальників з Євромайдану. Використовується сльозогінний газ. Це доказ того, як уряд готовий до діалогу. Через короткий проміжок часу – посол США в Україні Джеффрі Пайєтт написав у Твіттері: «Оппозиція демонструє гандівську стриманість. Лунає церковний дзвін». О четвертій ранку Представництво ЄС в Україні розповсюдило заяву Кетрін Ештон, яка ще перебувала у Києві: «Владі не потрібно було діяти під прикриттям ночі, щоб розпочати спілкування з суспільством за допомогою міліції». І ще через годину – заява держсекретаря Джона Керрі (а у Вашингтоні на той час – 11 вечора): «Сполучені Штати Америки висловлюють огиду до рішення української влади задавити мирний протест на київському Майдані спецслужбами, сльозогінним газом і кийками, а не повагою до демократичних прав та людської гідності».
На світанку світ відвернувся від Януковича.
ПС. Для Євромайдану – це історична перемога. Однак виграно лише битву, а війна продовжується. Президент, який втрачає легітимність зі швидкістю падаючої каменюки, здається, вирішив йти шляхом протистояння та крові. У столицю женуть тисячі безправних та зазомбованих людей, аби розв’язати велику бійню між громадянами. Сподіваюся й прошу Бога, аби на моїй рідній землі не сталося цього. Та якщо, боронь Боже, сьогодні київські вулиці побачать насильство, спровоковане за вказівкою Януковича, доля Чаушеску та Каддафі може стати долею нинішнього українського президента.
