Це збіса важко - сидіти у Києві і дивитися новини зі Східної України, знаючи, що небайдужа тобі людина в цей же час перебуває в епіцентрі подій. Намагаєшся її відмовити, зробити так, щоби вона не сувалася у самісіньке жерло цього пекла - а вона однаково йде. Із одного боку розумієш її, бо сам такий самий. Але ж... нерви. НЕРВИ!