Хай це звучить недолуго, але у війну втягнуто й тих, хто щодня спокійно живе собі на поки що мирних територіях, їздить на роботу, ходить до церкви, отоварюється у крамницях, дивиться ТБ...

Чи припустимо перетворювати трагедії конкретних людей на телевізійні шоу?..

Ваш покірний слуга (я, себто), благополучно захистивши диплом і повирішувавши інші пов'язані з цим клопоти, взяв "ноги в руки" і гайнув у Луганську область виконувати свій обов'язок найперше як громадянина України. Щоправда, не до котрогось із офіційних батальйонів, бо з Києва видно, що АТО то проводиться, то проводиться абияк, то не проводиться взагалі. Цікаво? Читаймо далі...

Укотре про наболіле

Достатньо зазирнути до будь-якої соціальної мережі, щоби переконатися: різноманітні дослідження громадської думки щодо симпатій виборців або "поплутали", або ж відверто брешуть.

Мій любий Донбасе!

Це збіса важко - сидіти у Києві і дивитися новини зі Східної України, знаючи, що небайдужа тобі людина в цей же час перебуває в епіцентрі подій. Намагаєшся її відмовити, зробити так, щоби вона не сувалася у самісіньке жерло цього пекла - а вона однаково йде. Із одного боку розумієш її, бо сам такий самий. Але ж... нерви. НЕРВИ!

Новини щодня висвітлюють ситуацію у Криму. Дивишся ці кадри і не віриш, що таке взагалі може відбуватися в Україні. “Зелені чоловічки” без розпізнавальних знаків блокують дедалі більше військових частин і стратегічних об'єктів, а тамтешня “самооборона” ретельно вишукує на кожному кроці “бандерівців”. По всьому півострову натикано десятки, а, можливо, сотні блокпостів проросійських активістів, які спиняють машини з некримськими номерами та громадський транспорт. Однак дивитися це все по телевізору — це ніщо порівняно зі спогляданням згаданого маразму на власні очі. Напередодні двохсотої річниці генія українського народу Тараса Шевченка я з цілком конкретною метою сунувся до самісінького жерла безладу — Севастополя. Хочеться поділитися з вами тим, що я там побачив...

Пишу на русском, дабы показать, что не важно, на каком языке ты разговариваешь: главное - кем ты себя чувстсвуешь. За ошибки сразу прошу прощения, последний раз писал или разговаривал на русском в классе девятом.

Слава Україні! Героям слава... і вічна пам'ять. Я більше не маю, що сказати.

Я сьогодні, як і тисячі, а, може, мільйони українців вистояв щонайменше три сорокахвилинні (у середньому) черги: на маршрутку, у крамниці, щоб дізнатися, що "тьєрмінал дліа картачєг ніработаєт", а потім - до банкомату, де люб'язна залізна фіговіна мені пояснила, буцім "ваша апірацийа ні можит бить завйєршена".

Усі ми можемо нині спостерігати спалах пристрастей у центральній частині Києва. Опозиційні лідери (зокрема, Кличко) називає все це "провокацією". Але чи дійсно це так?

Як ми всі знаємо, сьогодні Верховна Рада перевершила саму себе, проголосувавши за цілий пакет законів, які суперечать здоровому глуздові. Мало того, сам процес голосування так само не ліз ні в тин, ні у ворота, ні в якісні двері: депи голосували, акі діти в школі ("ручки догори, ручки догори")...

Тема навіяна необхідністю найближчим часом летіти до Сімферополя. Відкриваю сторінку улюбленої авіакомпанії "Wizz Air", що колись була єдиним лоукостом у здійсненні рейсів у межах України... і бачу: тепер вони по Україні не літають узагалі. "З чого б це?" - починаю замислюватися. І якось сама собою на гадку спадає паралель із провалом асоціації з ЄС у цілому та підписанням такої важливої для нас угоди, як договору про "відкрите небо" зокрема.

Знаєте, друзі, трапилася мені нагода поговорити з людьми, котрі безпосередньо причетні до новоствореного ВО "Майдан", а також із активістами опозиційних партій у різних районах Києва. Висновок зі спілкування що з першими, що з другими - один: ми таки не маємо більше Майдану...