Ні, друзі. Хто воює? Довкола айфони, клуби, кнайпи, дорогі машини, питання "шождєлатьсценамівмаґазінах" та все таке інше. Війна десь там - в іншій реальності, куди всім нам просто не хочеться потикатися. Навіщо ж-бо? Усе ж і так чудово. Ну, крім "ценивмаґазінах", звісно.

Рівно два роки тому я разом із групою добровольців "Самооборони Майдану" був у Севастополі на святкуванні Дня народження Тараса Шевченка. На превеликий жаль, відтоді через нашу постійну проукраїнську діяльність і, як результат, наявність мене у так званих "розстрільних списках" терористів, дорога до Криму - колись такого рідного й близького - мені закрита. А було б дуже цікаво з'їздити до того ж пам'ятника Тарасові Шевченку в Севастополі й поглянути, що змінилося за цей час. Утім, журналіст, який не може знайти вихід із ситуації, - поганий журналіст, тому не пошкодував грошей на рахунку і зателефонував декільком друзям в окупований Крим. Пряму мову подаю без перекладу.

У зв'язку з останніми подіями так звана державницька чи то пак патріотично налаштована частина українців розділилася на декілька таборів залежно від своєї позиції. Особливо чітко це можна простежити у соціальних мережах. Колись об'єднаний Революцією Гідності народ починає демонструвати дедалі більше ознак нової віхи роз'єднаності - в той час, коли Донбас і надалі палає війною і ворог, здавалося б, спільний для всіх...

Я сьогодні замислився... У нас же офіційно не війна, а антитерористична операція, так? Тоді у мене виникає кілька питань...

Підступний вітер увесь час закидав червоно-чорний прапор, вивішений із віконниці мого балкону, з надвору до приміщення - достоту як котрусь шмату. Рішення, за великим рахунком, виявилося банальне, як і завжди у таких ситуаціях: я просто пришив до його протилежного кінця магніт завважки грамів 100 і тепер уже навіть досить сильний порив фізично неспроможний завадити тому, щоби цей стяг лопотів собі в усіх на очах. Мій узірець використали кільканадцять сусідів... і от рідний спальний райончик уже готовий до святкування найвизначнішого та без сумніву найважливішого свята цього року - Дня Незалежності України.

Хай це звучить недолуго, але у війну втягнуто й тих, хто щодня спокійно живе собі на поки що мирних територіях, їздить на роботу, ходить до церкви, отоварюється у крамницях, дивиться ТБ...

Укотре про наболіле