Ні, друзі. Хто воює? Довкола айфони, клуби, кнайпи, дорогі машини, питання "шождєлатьсценамівмаґазінах" та все таке інше. Війна десь там - в іншій реальності, куди всім нам просто не хочеться потикатися. Навіщо ж-бо? Усе ж і так чудово. Ну, крім "ценивмаґазінах", звісно.

Моя випадкова знайома сказала, що мешкає під Донецьком. Де? Може й казала, а може й ні, тоді це якось не відклалось.

Пригадаймо ранню осінь, коли всілякі ДНРівці, ЛНРівці та інша подібна маячня, бризкаючи слиною, зловтішалася. Чи то пак намагалися. Типовий допис на будь-якому форумі, який щасливі мешканці цих... гм... "утворень" адресували тоді українцям, неодмінно стосувався "упавшево сала" та натякав на те, що, мовляв, буде нам тут, бідолашним, узимку тяжко й холодно. Мовляв, щоб якось зігрітися - доведеться нам стрибати у своїх "фашиствующіх бєндєрафскіх" квартирах під відому кричалку з Майдану. І от, настала зима. Питання: хто з нас тепер "скаче"?

У жодному іншому регіоні України не могло б виникнути стільки проблем, як сьогодні маємо з Донецьком і Луганськом.

Хай це звучить недолуго, але у війну втягнуто й тих, хто щодня спокійно живе собі на поки що мирних територіях, їздить на роботу, ходить до церкви, отоварюється у крамницях, дивиться ТБ...

Ваш покірний слуга (я, себто), благополучно захистивши диплом і повирішувавши інші пов'язані з цим клопоти, взяв "ноги в руки" і гайнув у Луганську область виконувати свій обов'язок найперше як громадянина України. Щоправда, не до котрогось із офіційних батальйонів, бо з Києва видно, що АТО то проводиться, то проводиться абияк, то не проводиться взагалі. Цікаво? Читаймо далі...

Укотре про наболіле